• You are here:
  • Бізнес-Схід
  • Статті
  • «Через війну ми втратили зв’язки та більшу частину замовників» - власники швейної фабрики «Velna» про відродження бізнесу в прифронтовому Українську

«Через війну ми втратили зв’язки та більшу частину замовників» - власники швейної фабрики «Velna» про відродження бізнесу в прифронтовому Українську

Засновники швейної фабрики
Засновники швейної фабрики "Velna" Віктор та Олена Німаніхіни

Переселенці з Донецька Віктор та Олена Німаніхіни розпочинали бізнес з пошиву жіночого трикотажного одягу ще у 2003-му в Українську, коли в місті була зона пільгового оподаткування. Через російську агресію в 2014 році втратили майже всі замовлення та колектив. Родині підприємців пропонували перевезти фабрику до Житомира, але вони лишились на Донеччині. За допомогою грантів змогли відродити бізнес та налагодили міжнародні зв’язки.


- Віктор, чим Ви займались до відкриття швейної фабрики?

- Я займався продажем трикотажних полотен в компанії, яка була представником великого німецького концерну, і ми забезпечували трикотажним полотном фабрики України. Ми торгували німецьким натуральним полотном з віскози. Перевага віскози в тому, що в будь-яку спеку вона не створює парникового ефекту.

Потім, коли ринок почав змінюватися, став дорожчати долар, збільшилася мита на 50%, платоспроможність підприємства знизилася, німцям стало невигідно з нами працювати.

У нас на складах були залишки німецького полотна. Ми стали думати: продати його за безцінь або почати переробку. В Українську було зруйноване ательє. Ми орендували маленьку кімнатку, довели її до ладу і втрьох почали працювати й потихеньку розширюватися.

- Як позначилася війна на вашому бізнесі?

- Основними регіонами збуту до війни була Донецька і Луганська област. Ми також були в Одесі, Дніпрі, Запоріжжі, Кам'янському, Миколаєві. Донецька і Луганська області давали 50% продажів від усієї України. З Кримом торгували в період відпусток.

На сьогодні, коли відрізані від тієї частини сходу України, орієнтуємося на Київ і там у нас дуже великі шанси. Залишилися також замовники в Кривому Розі, Енергодарі, Полтаві. А ось в регіонах, пов'язаних з металургією і гірничо-переробною промисловістю нам не вигідно. Там не платять зарплати, попит на продукцію дуже низький.

Коли ж у 2014-му до міста наблизилася війна й гриміли постріли, люди почали покидати Українськ, серед них і робітники фабрики. Але підприємство продовжувало роботу. Затуляли вікна, вмикали музику, щоб не чути пострілів, і працювали. Пізніше наші робітниці повернулися назад.

На момент початку бойових дій деякі замовники з інших областей не вважали за потрібне розраховуватися з нами. Говорили по телефону, що ми сепаратисти, бо з Донецька. Доводилося пояснювати, що підприємство перереєструвалося з Донецька в підконтрольний Українськ і працює за українськими законами.

Важливо те, що коли почалась війна, італійські партнери сказали, що дають нам будь-які зручні для нас умови роботи, тільки б ми не закривалися. Але ми їх не підводимо і не маємо жодних боргових зобов'язань перед ними. Письмового договору з італійцями вже немає, а запорукою добрих відносин служить лише чесне наше ім'я.

- С ким зараз співпрацюєте, чи є у Вас партнери?

- Ми стали членами Донецької торгово-промислової палати. Нас також підтримують Німецька торгово-промислова палата в Україні та Агентство регіонального розвитку.

Ми почали шукати партнерства в рамках Донецької та Німецької промислових палат. Вони нас вивели на такий же німецький профільний кластер "Смарт Ікс". І ми підписали з ним договір про співпрацю, з'їздили до Німеччини, відвідали їхні підприємства, перейняли досвід, викликали фурор шкіряною галантереєю та іншою своєю продукцією. Ми показали, що ми можемо робити зі шкіряною галантереєю гаряче тиснення ручної роботи. Тобто всі роблять штампування. А у нас - ручна робота. І німці були здивовані, що в Україні можуть робити щось європейської якості за дуже смішні ціни.

Зараз в жовтні-листопаді вони приїжджають до нас з візитом у відповідь, щоб подивитися наші підприємства й допомагати розвиватися.

"Смарт Ікс" підтримав нас, оплативши виставку "Київ Фешн" для наших підприємств, яка проходила в лютому 2017 року.

І це нам дуже допомогло знайти наших колишніх покупців. Вони були приємно здивовані, що ми живі. Адже, коли почалася війна, тут не було ні мобільного зв'язку, ні інтернету. А хлопці, що вели інтернет-магазин, виїхали поспіхом з міста, сайт закрили і ми на два роки втратили зв’язок із замовниками.

- Як Вам допомагають грантові програми?

- Завдяки грантовим програмам від МОМ та Міжнародного жіночого фонду ми отримали нове обладнання, досконаліше за наше. Автомати та напівавтомати. Це дозволяє засвоювати випуск нової продукції.

Таке швейне обладнання дозволяє робити більше самостійних операцій, і людині не треба часто відволікатися. Вони високошвидкісні, тихі, заощаджують до 70% електроенергії, роблять більш чіткими.

Європейські фонди кажуть: вам треба створювати умови у себе в громадах. По-перше, це буде приклад для "тієї сторони". А для цього потрібно робити модернізацію виробництва.

Шахти, наприклад, неприбуткові, і треба щось з ними робити. Вони у нас розраховані на 50 років, а наймолодша з них побудована в 1956-му. Тобто в 2006 році треба було планувати зміни в соціальній політиці з перенавчання місцевого населення і перепідготовки їх до інших виробничих циклів. У нас цього немає.

- Як Ваш бізнес взаємодіє з міжнародними донорами та місцевими мешканцями?

- Фонди пропонують нам створювати маленькі виробництва до 100 працівників, а вони будуть їх ростити. Спочатку фонди дають гранти на модернізацію виробництв і дивляться, наскільки це ефективно. Чи збільшився штат, обсяг виробництва, чи підвищилася популярність на українському ринку.

Другий крок - гранти на створення робочих місць. Третій - участь в інших грантових програмах, де вже суми починаються від 10 до100 тис. дол. З двома етапами захисту. Перший в Україні, другий в Америці чи Європі, де будуть сидіти тамтешні платники податків і вирішувати, наскільки ваш бізнес-план привабливий і яку суму вам дати.

І останній крок - дешеві кредити за ставкою 3% річних у валюті на 10-15 років з обов'язковим працевлаштуванням.

Ми отримали зараз грант від організації "Людина в біді" для створення фотостудії. Щоб продавати через інтернет-магазини, потрібен певний фон для фотомоделей. І тоді без студії не обійтися.

“У вас або бізнес або ви патріоти”, - так нам говорили експерти на тренінгах. Вони мали на увазі - щоб поліпшити бізнес, ми повинні виїхати і розлучитися з колективом.

У важкі часи траплялось таке, що не вистачало коштів на закупівлю витратних матеріалів. Митниця зруйнована, зв'язки втрачені. Полотно замовили на літо, а воно прийшло в грудні. Гроші заплатив, а тепер ці півроку вишукуй. І наші працівниці пропонували свої гроші. І як після цього я можу сказати: до побачення, ми поїхали.

До нас надходили пропозиції переїхати до Житомира. Давали там приміщення. Але якось нам не зовсім комфортно без наших співробітників.

- Яким є ваше бачення майбутнього Українська?

- Українськ має три швейних підприємства. Наша фабрика планує на листопад штат в 10-15 робітниць. На інших двох швейних підприємствах вкупі зайнято близько 60 швей. Наш німецький партнер "Смарт Ікс" хоче профінансувати проект зі створення сучасної їдальні, за умови, що разом на всіх трьох підприємствах буде зайнято 50-100 працівників. Це підвищить продуктивність праці і поліпшить якість життя не тільки співробітників, а і їх дітей, тому що буде створено центр дозвілля.

Нині бюджетні заклади дозвілля дітей в Українську мають складну ситуацію в матеріально-технічному плані. Ми чим можемо допомагаємо: підшиваємо постільну білизну, допомагаємо клаптиками, нитками, поролоном, щоб діти могли щось творити. На прохання мера шиємо костюми шкільній команді КВН тощо.

- Які є Ваші найближчі плани?

- Ми хочемо написати соціальний проект, де будемо виконувати функції ательє, шевської майстерні, фотостудії та фітнес-залу. Це для того, щоб незахищені верстви населення могли недорого або безкоштовно придбати якісну продукцію, відвідати спортивний зал.

Крім того, я сам займаюся волейболом і працюю над створенням волейбольного клубу для вікової групи 50+.

Багато років тому мав розмову з одним високопосадовцем, який відвідав штати. Був він там з візитом у друзів, які попросили його описати відмінності життя в США і України.

Чиновник став говорити, що в США є Макдональдс, шикарні брендові магазини та інші атрибути капіталістичного суспільства. Ті заперечували. Але коли той сказав, що в Америці в кожному місті є стадіон і церква, йому друзі відповіли, що тут він має рацію. Адже в штатах ці два місця виконують більше функцій, ніж у нас.

Крім спорту, на стадіоні щомісяця чиновники звітують перед жителями громади про виконану роботу і витрачені кошти. Адже там більшість податків залишається на місцях. І якщо у нас за хабар можна домовитися, щоб, наприклад, твоя дитина навчалася за межами свого району, громади, то там зась. Дитина буде вчиться там, де платяться податки.

Так само громада має свого шерифа та інших чиновників, які їм підзвітні. Церква ж, крім релігійних служб, роз'яснює жителям простою мовою і незаангажовано соціально-політичні процеси в країні.

У мене виникає єдине питання: чому у нас не так? Мені здається, на місцевому рівні потрібно менше людей з політики. У політику, як правило, потрапляють люди, що вміють ораторствувати. Але добре говорити - не завжди означає розбиратися по суті та щиро бажати зробити щось краще для міста.

Стаття підготовлена за матеріалами координатора руху “Сильні громади” у Селидовому Олександра Цахніва.

  • You are here:
  • Бізнес-Схід
  • Статті
  • «Через війну ми втратили зв’язки та більшу частину замовників» - власники швейної фабрики «Velna» про відродження бізнесу в прифронтовому Українську